Безlimitні нотатки

весела пора дня скінчилася, і петрик, що, чисто по-дитячому, ще хвилину тому безтурботно гасав подвір’ям та грався в різні розвиваючі (і такі захоплюючі!) ігри - на кільцях, на перекладині - тепер виглядав кардинально інакше: смуток, здавалося, заполонив дитяче серце, і ніколи вже йому, судячи з вигляду, мабуть, гратися ось так жваво і не доведеться.
- все одно уроків не минути, - строго сказала мати
хлопчик іще більше насупився - але вже більше так аби “тримати фасон”, бо вже стало зрозуміло: це не той випадок коли мама поступиться його примхам (а поступалася вона приблизно в третині випадків). але ж не можна було демонструвати свою капітуляцію…
для вигляду ще трошки поупирався - і змирився:) але все одно завзяття до занять так і не з’явилося:
- ну чому, мамо? - змінив тактику петрик
- шо “чому”? - хитро примружилася мати: вона прекрасно знала всі його хитрощі
- чому треба вивчати оці різні старі речі, яких вже давно немає..
- тому що це наша історія. і взагалі - як на мене, то дуже цікаво знати чим захоплювалися люди раніше, - повчально промовляла мати ведучи петрика до учбового комунікатора, обладнаного прямо в його кімнаті.
- але ж такого ніхто вже не споживає!
- правильно казати “не слухає” а не “не споживає”, - поправила мама.

петрик трошечки призадумався і, згадавши минулі уроки, подумки погодився з матір’ю.
- крім того, - продовжувала вона, - ще продовжують слухати.
- ну так, - вередував хлопчик, - я слухаю, оксанка слухає - і все, мабуть..
- а от і не вгадав, - терпляче пояснювала мати, - є люди, які захоплюються старовиною, і навіть такі, що присвячують їй усе своє життя. а тобі годинку якусь шкода..

втім, в дитячій голові, мабуть, ця годинка була куди важливіша за якесь міфічне “життя”.. тому петрик важко здихнув, і усівся на своє “робоче” крісло.
- а після ми разом поїмо полуничного морозива, - пообіцяла наостанок мама і посміхнулася.
Continue Reading »

- чому саме сінєма? - питав деколи маленький керпатий хлопчина
- а чому саме океан блакитний? а, скажімо, не в крапельку?
- ну-у-у-у, - здивовано здіймав догори руді брови хлопчина, мовляв, геть вже за дитину мене держиш, давай, не філонь..
- ну добре, - посміхався доброю посмішкою чоловік, - скажи ТИ тоді, чому саме керпатий хлопчина в зеленому картузі?
це вже крити не було чим, зате було над чим задуматися.

- тобто просто так, для душі? - перепитав все-таки хлопчина
- саме так, саме так, - підтвердив чоловік. - просто так! зовсім не обов’язково має бути “шось”:) ти краще замість питання задавати недолугі піди та прилаштуй плівку.

хлопчина смішно зморщив носа, хутко розвернувся і побіг довжелезним проходом між стільчиками до виходу. згодом нагорі почулося якесь грюкання, порання, бряцання - в результаті чого за деякий час шось засвітилося, завертілося - і почали бігати полотном якісь уривчасто-незрозумілі зображення, що змінювали одне одного з неймовірною швидкістю.
зрештою, картинка стабілізувалася і пішло-поїхало старе-добре чорно-біле кіно - знаєте, таке, де всі-всі чомусь рухаються в надто швидкому темпі і одразу спадає на думку чарлі чаплін.

чоловік примостився зручніше на дерев’яному відкидному кріслі десь в середині порожнісінького кінозалу, і перед початком ще встиг подумати (зі всією властивою йому неквапливістю): “дійсно, а чому все-таки сінєма? і сам не знаю.. але, зрештою, це кльово:) і стильно.. і не якись там кінопалац з підставками під поп-корн та пиво - а справжній старий-добрий кінозал.. ех! розучилися тепер такі робити, розучилися.. нема в них шарму, нема атмосфери.. немає преклоніння перед кіномистецтвом - залишилося тільки споживання” Continue Reading »

чого-чого, а геополітики (і політики в цілому) майора мабуть шо не вчили..
навіть в таких локальних масштабах - а воно штука вкрай шкідлива. якшо раніше робив шо хотів і нікому до того діла не було - то тепер якось він…
надто, так би мовити, легалізувався:)
так-так, тонка грань між публічністю та непомітністю для резидента - це те саме лезо бритви якою треба дефілювати і не перехилятися в жоден бік: як будеш надто непомітний, то взагалі викликатиме сумнів твій локальний статус - ти, мовляв, хто такий і шо тут робиш?
а надто публічний - мало свободи дій, надмірна увага до своєї персони..

“клятий петро” - думав майор.
і не дивно: посеред ночі петро якимось не надто тямущим здавався - нічо не розуміє, нічо не бачив, нічо не тямить.
зате на ранок, відий, просвітлення на нього зійшло десь із верхів духовного буття - “з астралу, блядь!”, думав майор.
пішов він і гай давай рятівникові своєму рекляму безкоштовну проводити - цілу піар-кампанію! то майор уже не прийшов посеред ночі і збудив петра, а мало не прилетів на мітлі (в ступі?) чи космічному кораблі

- на чому-чому? - перепитувала глуховата одарка
- на коврі-вертольоті! - переконливо брехав петро. і де в нього фантазії стільки взялося? раніше такого за ним помічено не було..
- а де, кажеш, корову дістав? - не надто вірив павло, але все ж був не проти ще раз послухати такі жваві побрехеньки
- з четвертого ізмєрєнія, точно тобі кажу! а шо, думаєш, хто діставав? - гордовито вип’ячував петро впалі груди. - я! власною персоною! бо каже майор - дєло то непросте, сам не полізу. як не боїшся голову скласти - доставай свою корову. так всьо і було! Continue Reading »

десь через два дні майора почали діставати нав’язливі думки… із глибин, так би мовити, підсвідомості шось уперно намагалося прорватися до хворобливої свідомості і шось таки явно сказати - ну, чи просто натякнути.
як буває в таких випадках - воно все крутилося-крутилося, а матеріялізуватися в шось більш-менш чіткоокреслене так і не спромоглося.
як не дивно - самогон якось не надто сприяв проясненню.
тому пішов майор до дани - за кваліфікованою допомогою.

- слухай, ти не поможеш мені з одною проблємою? - таки дійшов якось майор до маєтку теперішньої сільської голови
- я так бачу ти вже собі сам дай боже допоміг..
“телефон…” - подумав чомусь майор, але одразу ж думка кудись подівалася. невідомо куда:)

- та шось не помогає, - поскаржився майор. - а я тут ніяк не пригадаю шось важливе..
- і шо ж це таке важливе в тебе нарісувалося.. - засумнівалася дана
- а от не знаю! забув..

- ну добре.. - професіонал, вочевидь, брався до справи. - почнем з чаю. крепкого такого..
а чай і не забарився - якось воно завжди в неї швиденько так получалося..

- тепер, - скомандувала дана, - давай пригадуй шо там у тебе. медитувати вмієш?
- медитувати?
- ясно. ну тоді просто постарайся якось розслабитись, чи шо.. ну і думай про шо думається - не напрягай голову, і так, бачу, слаба..
- угу, - кивнув майор і заглибився в якісь такі свої думки.
Continue Reading »

майор ще з розвідшколи знав: усе козирно бути не може…
а ще знав - явного завжди менше, ніж всього вкупі. отак.

легалізація пройшла успішно, дана командувала селом і так захопилася шо навіть зазіхала на “сіре кардинальство” стосовно сусідніх громад (де головували не такі харизматичні лідери).
загалом - все було в повному ажурі. якби не клята легалізація…

з ментальної точки зору - через неї постійно боліла голова, спостерігалися провали в пам’яті і ще багато “хорошого”.
“і чо вакцину було не взяти” - все банував майор в моменти просвітлення. вакцина - це така чудова штука, яка дозволяє насолоджуватися усіма радощами життя без згубних наслідків для організму, іншими словами - можна бухати, бухати і бухати.. а печінка і всьо решта - в нормі!
ну а з формальної точки зору - у майора ж і робота яка-не-яка була.. і її треба було таки робити. ну, хоч зрідка - але все ж!

а скільки не бухай - в петра, на жаль, корова не повернеться. а як її шукати?
вуглицеві аналізи проводити кожної волосинки на місці злочину? відбитки пальців (копит?) шукати, відтиски зубів? перечитувати конан-дойля і переймати передовий досвід?

ех, сюди б кілька іграшок.. - замріявся якось майор.. є такі файні штучки у цивілізованих народів - і аналізатори простору, і ментосканери, і моделіянти-реконструктори.. Continue Reading »

Бачимо, шо Мекаль слухає “на роботі”:)

У мене теж до треків увійдуть самі радіостанції.
Взагалі, я хотів би слухати radioone.com.ua, але в мене швидкість мережі трошки недотягує(

Тому - слухаю радіостанції от із цього списку:

1. FM Blues

2. Music The 80’s Channel

3. Music The 90’s Channel

4. Jazz Excursion Radio

5. Християнська естрада на Порталі “Град Божий”, Мережа Біблійного мовлення, Стильне Радіо Шансон, Хороше радіо Шансон

Ну от десь так:)

Приєднуємось, розповідаємо хто шо слухає!

Плюс - беріть участь в естафетах і також потрапите до Блогорідера:))))))))))))))

ось так: за якусь там мить життя йшло явно вгору - намічалися розваги, цікава і змістовна служба, старі-добрі звичні речі, заклади, світи..
а тепер - усе пропало..

поряд шось гучно гримнуло, засвітилося - і десь в півметри заввишки матеріялізувався папірець в клітинку, де можна було розібрати:
“нелегел третього рангу, із повноваженнями КП-46587. присвоєно ХХ ХХ ХХХХ за місцевим часом“, і - дата і підпис.

“раз нелегал, - подумав майор, - значить, треба легалізуватися”
на тому й порішив - пішов до діда василя, шо в стодолі влаштував шось на кшталт шинку (грала музіка, стояло кілька власноруч змайстрованих столиків, подавали самогон та пиво, ще в асортименті були цигарки та “шо баба приготувала сьогодні” в меню).
зайшов майор до зали - всі і позамовкали. окинув присутніх підозрілим поглядом, затримався трошечки довше на дідові василеві, кивнув головою на найвигіднішого столика - звідти кілька бахурів і щезло, як вітром поздувало.
ну і василь усе зрозумів: файної самогонки подав, з іншого бутля ніж усім наливає, та й варенички (сьогоднішні!), і сметанки.. - усьо як в райцентрі, анітрошечки не гірше.

сів майор, випив файно, потім іще випив, і ще - ну і, нарешті, закусив навіть.
і, як водиться, позабув чого взагалі прийшов - основний, знаєте, інстинкт.. ніхто не застрахований:) і пішло-поїхало: вже за якусь годину усі дружно пили за якісь невідомі нікому крім майора планетарні системи, військово-космішні підрозділи, різні політичні утворення з дивними назвами..
зрештою, майор справедливо розсудив (звісно, вголос:)) ), шо, мовляв, шо він загубив в тих богом забутих світах, і нашо йому отой прагрєс коли ДУША БОЛИТЬ! Continue Reading »

“так, - думав собі майор дорогою до резиденції сільського голови, - швиденько заходжу, ліквідую ворогів і рапортую полканові про успішне завершення місії. потім - залетіти на бе-ікс 385 розважитись як синалежить: залити в душу по перше число, в маракуйську сауну відпаритись…”

ну, дійти до резиденції - то справа не мудрена: а далі шо робити?
тим більше якшо ніякої резиденції і близько не видко: знай собі чисте поле, лісочок.. посеред галявини кілька корів мирно пасуться і знай хвостами від мух відмахуються.
почухав майор потилицю, покрутився туди-сюди галявиною - і шо робити?
пішов до фельдшерки за півлітрою. “а гарна таки штука, - думав дорогою, - самогон.. це ж скільки бабла можна зрізати! есклюзіва, блін! взяти тут задешево цистерну і пригнати на той же бе-ікс 385…” - прокинулася в майорі комерційна жилка, нічо не вдієш..

приходить до дани, дзвонить у хфіртку, а вже вдома і цікавиться - чи, бува, не знає вона де сільрада подівалася? і дача службова голови сільського?
вона не знає куди сільради подівалися, але ади первачок - вже бутіль накапав, а деґустувати, мовляв, якось наодинці неспідручно..

віддеґустували файно - майор і повідав їй сувору правду про дальні края. нє-нє, не про ті шо за селом знаходяться, і навіть не ті шо в сусідньому районі - а про такі, знаєш.. шо треба космосом до них летіти. і шо лікаріу там не треба - є така машинка шо залазиш усередину, вона всьо дивиться, каже шо не то і якшо хош то прямо тут виправляє. Continue Reading »

дивиться майор навкруги та думає: “а звідки я знаю шо то космішний корабель?”.. а з іншого боку - “ну а шо то ще може бути??”
і дійсно - шо ще може світитися різними лямпочками, бути дивним на дотик та якось незрозуміло гудіти? стопудово - тільки якась кімнатка (чи як воно там зветься…) на космішному кораблі.
а тут ще пропадає десь шмат стіни (яким макаром???) і з’являється “на порозі” шось незрозуміле - наче комбайн якись з ногами: таке саме здоровенне і металеве. лиш колір не яскраво-червоний, а якись також непонятний.

виштрик майор ногоу вперед, коцнув залізяку кілька разів файно - та і розсипалася на катрани.
“повоюємо!” - оптимістично подумав майор як уздрів шо не таке воно й страшне як в “чужому-1,2,3,4″.
а тут - ще одна така байда, але вже трохи інакша, з іншого боку явилася перед ясні очі (верніше, перед ясну потилицю - ну але хто ж так каже..). і на неї знайшлася в майора управа: пірнув під одну з “кінцівок”, гримнув ребром долоні по якісь сіруватій ділянці - штукенція і замерехтіла шо твоя гірлянда на новий рік.
приготувався було ще гостей стрічати - а тут голос невідомо звідки: ти шо, майор, геть йобу дав чи шо.. - ображено якось прозвучало.
призадумався майор на предмет ідентифікації голосу - шось нічо путящого на розум не прийшло.
а той знай собі продовжує:
- майор, ну шо за діла..
- ти мені скажи шо за діла! і шо це взагалі за конзерва..

а тут бляшанка шо майор її другою порішив голос подала:
- та не помнить він ні хуя..
- хм.. - явно стурбованим показався голос. - ну ти подумай, майор, звідки ти знав конструкцію мєханізмів аби так легко їх з ладу вивести? Continue Reading »