Одразу якось відмітив собі: чуєш німецьку мову в маршрутці - думаєш: о, освічені люди, інтелігенція; якось позитивно їх сприймаєш;
також одразу подумав - а якби така сама компанія спілкувалася б румунською? Мабуть, сприймалися б значно гірше - якщо взагалі не з присмаком якогось негативу чи роздратування.

От тобі й стереотип, думаю. Мовний.
Але розвінчувати зовсім чомусь не кваплюсь; бо звідкіля воно взялося, звідки він, цей стереотип?
Здається мені, добрих 7 з 10 - що якщо чуєш молдавську-румунську у нас в маршрутці, то це або малокультурні люди з дальніх сіл із відповідним виглядом і поведінкою (чи ще й з базарними клунками); або/та малокультурні - але які ще й демонструють своє ставлення до інших: голосно сміються, матюкаються, поводяться демонстративно абощо.
Тобто добрих 7 з 10, що біля них буде незатишно.
То чому б і не замати собі такого стереотипа? Який допомагає жити і економити ресурси - наприклад, які йшли б на те, щоб кожного разу, чуючи молдавську-румунську, сидіти і розбиратись що це за люди і як тобі поряд із ними.

Себе також деколи на цьому ловлю, уже з іншого боку.
Знаю кілька слів румунською, деякі родичі зрідка телефонують мені, розмовляють румунською - відчуваю, що мені незручно у натовпі говорити своїх кілька слів ламаною румунською;
при цьому, майже упевнений, якби знав, наприклад, ту ж німецьку - мені не було б незручно балакати нею у натовпі за таких же обставин.

Усе ж румуномовне населення Північної Буковини у більшості своїй - таки люди з невисоким (навіть відносно нашого середнього) культурним рівнем; і таки переважно малоосвічене.
Реальної інтелігенції - боюся, немає взагалі;
серед молодих людей - прошарку мислячих, освічених, свідомих, - боюся, також немає.

Хотів би помилятися - але з румуномовного населення Чернівецької області якщо і є люди, які орієнтуються в сучасній румунській літературі, то це дуже і дуже поодинокі випадки, виключення.

Укінці жовтня у нас у Чернівцях в театрі йшла вистава румунською мовою - Яського національного театру; дуже гарна вистава. Але на неї реально майже не було кому прийти: явку на виставу забезпечили старим-добрим способом - пригнали учнів румуномовних шкіл з учителями.

Тому стереотип - хай він і стереотип, але у цьому випадку він має під собі ґрунт; буду радий - коли зможу констатувати, що він уже застарів, уже не відповідає дійсності, чи хоча б якусь позитивну динаміку в цьому напрямку.
Але поки не можу.

А ще якось дуже-дуже давно згадував за онлайн-ігри - мовляв, інтегруються ади в плані грошей (хоча страшно не люблю лінкувати давні публікації).
Але ті інтегрувалися-інтегрувалися - та не доінтегрувалися: можна, наскільки я знаю, купувати-продавати всяких персонажів, барахло різне гєймерське - але не напряму в самій грі, безпосередньо за живі гроші, які б працювали в обидва боки. І щоб це було надійно на усі 100.

І тут бачу Diablo III має виходити - і, кажуть, буде абсолютно інтегрована з реальністю в плані фінансових потоків; можна буде купити, продати, заробити тощо - безпосередньо.

Цікаво лиш - ХТО буде обслуговувати ті платежі? (more…)

В рамках спостереження за вступною кампанією сидів перевіряв “олімпіадників” - вступників, яким додають 50, 40 і 30 балів за перше, друге і третє місце на всеукраїнській олімпіаді або за малу академію наук. досить часто тут помиляються при прийомі документів - то припишуть олімпіаду людині, яка була всього лиш учасником, а не переможцем; то не стільки балів додадуть, скільки треба було, то “по інерції” дорахують бали не тільки за тим напрямком, за яким ця олімпіада дає бали, а й за іншим якимось.

Так-от, дійшов учора до нашого Чернівецького національного університету - ІС “конкурс” показує, що одному вступнику за одним із напрямів “по інерції” додали тих 30 балів; а не мали - бо та олімпіада до цього напряму нічого не мала (там, де мала - теж додали, і там це було правомірно).
А прізвище у вступника - як у мого колеги. От із цього моменту і було цікаво спостерігати за своїми думками.
В першу чергу - звичайно, зателефонував до колеги і перепитав чи то не його родич. Виявилось - ні, не родич.
Ну як не родич - то й добре. (more…)

Любив Василь ВЕЛИЧ таку собі - зростання і крах імперій, підйом до самих висот і падіння у самі низини окремих людей (також сповнених величі);
ну й, звісно, любив він “прості” швидкі рішення: це коли РАЗ - і геть кардинально уся історія змінилася навіки (чи як де там у нього було шо отак РАЗ - і Атлантиду знищили); і бажано так, щоб усе стало кардинально навпаки: терористи тепер не ісламісти, а християни; або, у перших його романах, імперці не московіти - а кияни.
Та й відомі постаті він любив - як ото гітлер у цій книзі; зі своїми, звісно ж, власними поясненнями як і чому сталося так, як сталося.
Маленька людина - вона масово з’являється у романах, і дуже легко зникає - чи вбита, чи понівечина, чи просто десь пропадає, це неважливо - бо вона маленька. Злупили з неї шкіру, спалили заживо, насадили на палю, потоптали стадом худоби - то якось не надто і шкода, бо шо вдієш - людина маленька, таких багато, і така їх доля.
А от велична, “важлива” - то та і переживань має багато, і роздумів, і, зрештою, прагне до Бога і покаяння. Чи до диявола.

Думаю, не тільки любив велич - а й прагнув, прагнув хоч якось долучитися до чогось такого величного, доленосного.. сподіваюсь, долучився - як не за життя, так після.

Тема астралу - не аж така тут розкручена, але теж дуже навіть доленосна; і в такому ж дусі (приблизно), як і раніше.

ХАРЧІ! завжди і всюди, у Василя особлива увага - до харчів:) маса подробиць шо, скільки, як готувалося, у якій послідовності й так далі; тут тобі розгорнутий харчовий історичний звіт цілий;
ну й питло, а також - пияцтво… пияцтво як намагання заглушити, забути, втекти - думаю, він це дуже добре розумів, знав, про шо пише..

А от апокрифи, здається, раніше у нього не спливали (хоча можу помилятися) - інтерпритації, правда, були завжди; тема Бога, істиності Віри, прагнення до цієї Вищої Мудрості - о, це наскрізна тема я б сказав; і ще любив Василь якось так стати поміж дуалістичними проявами, припіднятися над ними - мовляв, усе те саме, просто природа їх різна; і певною мірою смішні вони однаково. І симпатичні йому.
Гадаю, переживав він свої вірувальні переживання також нелегко; (more…)