От було таке (правда, дуже-дуже давно) шо навіть до школи ходив.
І згадався мені одна характерна біда: водили нас тоді до їдальні шкільної, в колону по двоє (всьо як положено - в радянському союзі усі були або військові, або майбутні військові, або ще хтось там).
Приводили, розсаджували по шестеро за столик, а перед самим початком все повторювали за учілкою мантру “кагда-я-єм-я-глух-і-нєм”.
От “кагда-я-єм” - я розумів шо це таке. А шо таке “глухінєм” (шо для мене було якимось одним невідомим страшним словом) - без поняття був.
Дивлюсь довкола - всі з ентузіазмом повторюють (хуй знає - мабуть, більшість ні хуя не доганяли шо то таке вони кажуть), ну гай давай і я.. а шо робити:)
От часи міняються, а люди НІКОЛИ не міняються: всьо так само повторюємо якісь мантри і ні хуя не доганяємо їхнього змісту. Повторюємо просто так, того шо “всі повторюють” і в усіх розумні обличчя.
Також можна випити пива і почитати про блоги і про заробіток на них
Хм. Здається мені, що у дитинстві багато хто на подібну “слухову сліпоту” страждав. ;) Мені завжди було цікаво, що означає слово “шораши”… Попсняцька пісня така була, якогось популярного гурту у 80-их: “Но странний горад нам нє атветіт куда летішь пад шораши”…
Це сьогодні я знаю, що мався на увазі банальний “шорах шин”…
А згадайте хоча б супермодну пісню гурту Modern Talking “Йомахо йомасо”, яку співали всі, кому не лінь. ;) Це тепер, ставши освіченими і розібравшись у всіх тонкостях іноземної мови, ми розуміємо, що ніякого “йомахо” там не було. Було: “You`re my heart, you`re my soul”. ;) Зате як весело!
так-то так, але мені здається шо то з дитинства у нас так і не проходить - а перебирається на інші рівні свідомості просто.
сліпота нікуди не дівається, думаю, просто видозмінюється…
ну а англомовні пісні - то взагалі:) потім вже в 90-х був “ейс-оф-бейс” із “ол зет ші уантс” - як лиш не крутили ту назву…:)))