вирішила сьогодні на роботу випендритися “бомбовито”: мала ще давно здуру придбані за величезні кошти оф- та он-лайнові шмутки, які так і не наважилася ніколи убрати.
а тут - таке діло… власне, “діла” ніякого не було, але було відчуття того, шо “ТАКЕ діло” - що, як відомо, не робить жодної різниці.
довго натягала причудливі різнокольорові дрантя (щокожних кілька секунд звіряючись із інструкцією та наглядним посібником стосовно того де шо і як має припасуватися, і, зрештою, яким боком виглядати) намагаючись правильно навіть в’язати різними вузлами та візерунками численні шнурівки;
коли усе було готово - задала додану до наряду (за окремі, звісно ж, кошти…) програму “корекції зовнішнього вигляду” і слухняно стала до ПКУ-шки би та зробила відповідну зачіску, макіяж, колір шкіри, форму та колір нігтів тощо.
і вже за 15 хвилин у дві простеньки віддані подумки команди запустила свій онлайновий образ (який коштував анітрішечки не дешевше, аніж оф) - та й подалася крізь силові двері на вулицю; одночасно із перетином їх, дверей, став “публічним” її і он, і оф образи.
а вже за кілька кроків у лівому верхньому полі зору (сама так собі підлаштувала, хоча то було не надто популярне рішення) замиготіло інбоксове повідомлення, за ним - іще штук сто п’ятдесят; не встигла переглянути бодай одне - як упала мережа.
“буває”, - подумала та й попрямувала собі до роботи.
зрештою, “вибавання” абонента із мережі одразу спричиняло цілу алярму в провайдера - і це вже було його проблемою знайти причини траблів та усунути їх: відшкодування за відсутність мережі у одного абонента протягом кількох секунд коштували таких величезних грошей, що за них можна було найняти цілий батальйон швидкого реагування; так, звісно, більшу частину покривав страховик - але не усю ж…
усе як зазвичай: коротенькою вуличкою до парку, потім правим краєм (попри невеличку алейку) до університету, далі - охайненькими заплутаними вуличками до офісу.
лиш цього разу усі довкола чомусь стояли і дивилися на неї, привітно (ну це хто як..) махали руками; дехто навіть біг щосили, перештрикував немаленького такого собі паркана - вочевидь, лиш для того би подивитися на неї.
тут же повиростали з-під землі фотографи зі здоровенними камерами та характерними бейджиками; а трішечки подалі (далі - бо не могли продертися зі своїм реквізитом поближче) тусувалися собі усілякі з постерами, плакатами, транспорантами - і усюди було зображено саме її, з різних ракурсів та різного роду написами.
мало того - голографічні білборди (усі в полі зору!) також транслювали у незмінному режимі1 різноманітні то статичні, то динамічні (а то й у режимі реального часу з переключенням на різні ракурси огляду) зображення - і на усіх була саме вона, і ніхто інший (якщо не брати до уваги натовп довкола).
починало ставати з одного боку весело, а з іншого - дратувало це якось (сама не сподівалася на таке.. на роздратування тобто).
дійсно, так, хотіла, звісно ж, уваги, відгуків якихось від кола найближчих друзів2; ну, можливо, ще від друзів своїх друзів. ще, може, хтось би у себе десь там виставив публічний відгук; ну, може, ще колеги по роботі встигли б напліткуватися ще до її приходу.
але ТАКА увага здавалася явно надмірною. незручно якось почувалася.
“або перестаралася, - подумала собі. - або відбувається шось геть незрозуміле”. пам’ятала-бо випадок коли випадковий мужичок такий собі потрапив якимось чином3 на усі “топи”4.
тим часом, робота ставала усе ближче, народу довкола та її нерозуміння - усе більше, а роздратування новоспеченої зірки - усе менш контрольованим:
- чого вам треба? - кинула вона до особливо сміливих папарацці, шо наблизилися на майже гранично дозволену5 відстань; і одразу ж побачила себе з як мінімум десятьох різних ракурсів (під якими, одначе, вже вимальовувалися рекламні логотипи, адреси, лінки і навіть просто об’яви; які, правда, теж довго не протрималися: за кілька секунд усіх їх не стало, а ще за одну - з’явився один усім чудово відомий бренд, який сповіщав про те, що відтепер являється єдиним ексклюзивним і генеральним одночасно спонсором усіх трансляцій за участі кандидата у президенти пані кочуровської) - промовляючу оте своє “чого вам треба?”
- у-у-у-у-у-у! - радісно озвався натовп підкріплюючи голосові потуги активним трусінням над головами численної символіки, так чи інакше пов’язаної із нею.
“стоп! - каже сама собі. - шо значить “кандидата у президенти”???
ситуація, вочевидь, геть вийшла з-під контролю та бодай якогось розуміння.
а тут ще й мережа з’явилася.
- привіт! - каже. - в тебе тут (сама обрала в налаштуваннях такий стиль комунікації) така уйма різного роду повідомлень, шо усі одразу спалять тобі мозок. давати? (звісно ж, це був жарт, - ніколи мережа не дасть надміру інформації)
- від провайдера є шось?
- є кілька.. даю..
“повідомляємо Вас про збій… - пробіглася очима. - просимо вибачення … розмір компенсації становитиме … (о-о, це вже цікаво) … Вас переведено на абсолютно безкоштовну виділену надпотужну лінію у відповідності до п. 3.12.432-б клієнтського договору, із яким Ви можете ознайомитися … висловлюємо Вам щирі …”
- від макса є шось? - перервала потік провайдерських меседжів
- є. давати?
- давай
“вау, кльовий прікід! …. ого, чувіха, ти шо, не втика… а-а, канал упав! ха! ну ти утнула! … вітаю!”
- це все?
- ага
- автономний режим, - подумки закомандувала і знову опинилася у ізоляції від усього цього (принаймні, з онлайнового боку).
Вирішила просто йти на роботу, а там видко буде.
*******************************
За підтримки:
Коллекция обоев для рабочего стола. Картинки для компьютера.
Усадьбы для зеленого туризма. Отдых в Украине и в Карпатах.
- а це ж страшенно дорого! навіть оплатити появу потрібного зображення у неперервному режимі на 15 секунд коштує цілого статку! [назад ↩]
- ”коло найближчих друзів” у розумінні он-офлайновому, з точки зору соціальних медіа та об’єктивних реалій [назад ↩]
- тоді усі “знаючі” зійшлися на думці, шо то хтось нову вірусно-інформаційну технологію випробовує в дії [назад ↩]
- зараз ми б сказали - “обкладинки” [назад ↩]
- прописану в її профілі тобто - тепер пошкодувала, що не прописала більшу [назад ↩]
Також можна випити пива і почитати про блоги і про заробіток на них
[…] до роботи, правда, не дійшла. то прийшло сповіщення про те, що на її підтримку громадськістю (яка, як відомо, байдужою не буває) вже зібрано голоси для ініціювання передчасних президентських виборів; з подивом дізналася, що під цим за лічені секунди підписалася добра третина анклаву. і з іще більшим подивом (бо підтримка-підпис - то одне, а ось кровно зароблені - зовсім інше!) сприйняла звістку про те, що вже й необхідні кошти зібрано (як за участю громадськості, так і окремих “спонсорів” - які публічно жертвували немаленькі суми на безповоротній основі), і виборчу комісію утворено, і реєстр виборців уточнено та перепровірено кілька разів - мало того, наступний меседжь1 повідомив про призначений час виборів; а вже за кілька секунд - прийшли результати цих самих виборів, на яких майже усі одностайно висловилися на її підтримку. […]