Безlimitні нотатки

- не розумію чому вас виокремили в окрему структуру, - вдавано байдуже, але помітно роздратовано перервав тривалу мовчанку офіцер служби виконання покарань.
- сам не знаю, - просто не хотів давати приводу для тривалих емоційних дискусій клавдій. дійсно задрало: кого не зустрінеш - усе одне й те саме. як так, та чому, та “шо вони про себе думають”, та “ми ще подивимось хто кого..”

мабуть - банальна заздрість і нерозуміння, адже просто варто подивитися статистику і прикинути наслідки ТеNETівського сегменту щоб усвідомити наскільки потрібна така структура. більше того - де-факто вона вже давно існує, і працює, і без неї ніхто не обходився уже більш як енну кількість років. і все одно: я бачу - але доки не завішають нову вивіску, то помічати не хочу.
з іншого боку, подумав клавдій, може і варто було б трошки розвіятися-розважитися - потеревенити, перейти на особистості, потім помовчати, потім (як завжди) на знак примирення визнати їх взаємонезамінність і, зрештою, закрити гештальта прийнятним для усіх чином. і на то були свої причини, бо інакше доводилося думати про НЬОГО - якого бояться більше, аніж четвертої світової; і який не вписується в жодні алгоритми. і про якого НІЧОГО невідомо.

та ще й глибина ця так недоречно пробудила якісь далекі пласти свідомості…

- ніколи не занурювались? - знайшов інший привід для балачки майор
- ніколи. принаймні так глибоко.. - вирішив усе ж піти на контакт клавдій. - а ви тут часто?
- до цього випадку - теж ніколи. капсула була законсервована ще двісті років тому, і вже на той час вона пустувала ще стільки ж - а останній науковий персонал завершив там свою роботу ще раніше. вона взагалі не була б наша якби не тодішній головуючий служби - який, як відомо, квапився взяти на баланс усе, шо гарно лежало але нікому потрібним не було. ну а тепер - самі знаєте.. форсмажор, деконсервація, спішне переобладнання, повна заміна системи життєзабезпечення; доставка об’єкта - також самі знаєте яка непроста.

- як там він до речі?
- оце ви нам потім і розповісте.
- тобто?
- тобто без поняття. вимоги до сховища - повна ізоляція, жодних каналів зв’язку. я там, власне, ніколи не був. і не буду: ось вас відправимо експресом - і назад.
- а інформація?
- та, шо для вас - уся там. я не знаю шо там і не знаю навіть як виглядає. але, кажуть, маєте розібратися.
- і мені кажуть - маю розібратися.

обоє замовкли: система характерним різким звуком і кольоровим візуальним сигналом сповістила про те, що “скоро пора”.

- ну? - якось запитально-риторично озвався майор
- так, - відповів клавдій вкотре передивляючись усе, що мав із собою, хоча це було зайвим: якби там було щось не так, він би не пройшов навіть і попередньої перевірки, а не те що усі рівні. “нерви”, - зізнався він про себе.
а потім встав, мовчки потис простягнуту майором руку, заліз до “експресу”, ретельно (слідуючи усім інструкціям) затягнув здоровенного гвинта; перевірив усі автономні системи - і лише тоді натис кнопку старту.

територія була досить великою, відсіків - багато, зброї жодної. тому клавдій вирішив просто йти навмання. план-схему він записав собі заздалегідь, і тому тепер просто намагався усе оглянути - би не розминутися.

- це ти? - “дурне запитання”, одразу подумав клавдій
- я. мабуть. - чоловік сидів на столі по-турецьки і майстрував собі дивного вигляду бутерброд. який, між іншим, уже вимальовувався у досить складну геометричну конструкцію.
- можна? - клавдій підійшов до столу, узяв із “заготівельного” для конструкції матеріялу шмат сиру, шинки та хліба, склав усе це до купи і одразу взявся жувати.
але об’єкт більше не озивався - сидів собі і зосереджено працював.

- мене звати клавдій. - об’єкт або не чув, або просто не реагував. “що ж, - подумав клавдій уже більш спокійно. - добре, шо так. піду, відпочину - а там видко буде”.

- це ти? - повторив наступного дня своє, як тепер виявилося, не таке вже й дурне запитання клавдій.
- я. мабуть. - озвався чоловік. цього разу він сидів і пильно вдивлявся в уже зведену дивного вигляду конструкцію - яка, однак, мала в собі шось правильне.. чи то краще сказати “привабливе”.
спостереження за спостеріганням - можливо, це було б і цікаво за якихось інших обставин.. але тут - два дні просто пішли на пасивне розглядання об’єкта, який сидить, дивиться на “мегаполіс” (як називав клавдій про себе ту конструкцію) і час від часу з’їдає шмат сиру без хліба.
на контакт не йде, на зовнішні подразники не реагує, тільки на “це ти?”

досить бідним на інформацію виглядав перший звіт. клавдій ретельно описав усе бачене, додав динамічне зображення зі своїми коментарями - і зберіг до зовнішнього носія¹; опечатав його, спакував відповідним чином - і поклав до першої комірки у кейсі зі звітами.
“ну шо ж, із вдалим початком тебе”, - привітав сам себе клавдій. правда, він не був упевненим в “успішності” того самого початку.

а ще за тиждень та три такі самі звіти клавдій вирішив, шо від спостереження вже потрібно переходити до моделювання та експериментів; себто від пасивної до активної участі у процесі.
тут також було заплановано кілька фаз, які, відповідно, поділялися на етапи, а ті - ще на шось там.
у першу чергу клавдій налагодив невеличку систему комунікації: нічого особливого, примітивний безпровідний зв’язок із не надто швидким каналом передачі даних та радіусом дії. налагодив, запустив почергово періодичну та постійну передачу тестових даних між кількома пунктами - і взявся спостерігати за процесом.
потім - обмежив доступ до каналу, а згодом ще й почав шифрувати дані; таким чином дійшов до моменту коли захист оцієї невеличкої системи зв’язку став нічим не гіршим за безпеку найбільших фінансових установ.
тоді - просто провів товстелезного кабеля між двома робочими станціями і пустив між ними невеличкий обмін даними.
ВСЕ МАРНО: в будь-якому з цих випадків усе одно рано чи пізно виявлявся іще один учасник передачі даних. який невідомо звідки взявся і невідомо як законектився. АЛЕ який мав повний доступ до усього.
ні, він нічого не шкодив, не перешкоджав, не ламав - але в принципі міг би якби хотів.

а об’єкт тим часом вже завершив роздивлятися свого мегаполіса, зруйнував його - і заходився будувати з підручних матеріалів шось іще більш дивовижне; і так само не позбавлене певного шарму: була в усьому тому якась система, закономірність, МЕЛОДІЯ якшо можна так сказати - яку об’єкт “виконував” на підручних музичних інструментах.

- я. мабуть. - так само відповідав він деколи на деякі запитання; інші - ігнорував; при чому не завжди на те й саме питання реагував однаково.

якось вирішив клавдій засмажити картоплі. сходив за продуктами, почистив картоплі, цибулі, приготував усе як має бути; вирішив, звісно ж, і об’єкта пригостити.
поставив перед тим миску, а той - почав діставати (при цьому ретельно підбираючи кожну) картоплини і складати з них чергову свою конструкцію.
нічо так вийшло, досить мальовничо.

- ну звідки ти знаєш яким саме воно має бути? - не втримався і запитав якось клавдій.
відповіді, звісно ж, не послідувало.

(далі буде)

1. довелося проходити перед цим додатковий спецкурс роботи з архаїчними пристроями та системами - вимога безпеки [назад ↩]

Trackback URI | Comments RSS