Безlimitні нотатки

Це - усі номери Буковинського журналу з 2000 року по нині включно:)
Вони - мої:)

Хто не бачив - не чув - не читав… ну шо ж - просто візьміть якось до рук; якшо це ваш формат - то одразу стане все зрозуміло, як ні - то забудьте:)

Це - також моє:)
Якшо хочете таке саме - можна, в принципі, спробувати пошукати - але це марна трата часу:) особисто бачив сьогодні ще чотири примірники, шо залишилися - і усі вони вже були”зайняті”. Continue Reading »

якшо вже серйозно братися за національну безпеку (в районному, звісно, масштабі) - то ніяк не обійтися без обмеження прав і свобод громадян.
куди діватися? мусять терпіти - бо ж інакше, кажуть, вроді як гірше буде. правда, деколи турбота про спокій і безпеку громади до такого доходить - шо не дуже-то й відрізняється від того, від чого вроді як ту ж громаду намагаються усіма силами вберегти…

дооовго вивчали бійці плани-схеми чи не кожної будівлі в районі - шо де розташовано, де треба заходити, шо там знаходиться, а шо в сусідній кімнаті, а чи получиться перескочити через холодільнік, а куди потрапиш якшо з даху по шворці від третього комина заштрикти через вікно передостаннього поверху… ну і ще багато всякого.
навіть іспит відповідний здавали - певна річ, дід митро то краще за усіх здав - сам бо наочні матеріяли виготовляв…
зате “тактіку” найкраще михась засвоїв - бо не зубрив порядок дій для кожного окремо взятого об’єкта, а одразу запримітив кілька закономірностей: так, наприклад, якшо будівля одноповерхова і має два виходи - то порядок дій для усіх буде майже однаковим; ну а різних типів будівель в районі не дуже-то й багато зустрічалося.

ну а де теорія - там недалечко й практика!

тьотя свєта (спеціялість другої категорії якогось-там чергового бюрократичного утворення), як завжди, прийшла на роботу на сорок хвилин пізніше, ніж взагалі-то мала би; але разом з тим - лиш на десять хвилин пізніше за усіх інших.
зібралися баби на робочому місці - і, як то водиться, почали днину з тривалого чаювання - яке, як завжди, перейшло в кавування, а під обід - і в коньякування (пили галімий дешевий напій, шо за якістю був набагато слабшим за місцеву самогоночку, але мав яскраву етикетку на якій чомусь писало “коньяк” - тому, відповідно, був набагато кручє за “фольклор”).
воно було й не дивно: до “кварталу” часу було ще ого-го, а наша державна служба в переважній своїй більшості не займається абсолютно нічим окрім періодичної подачі звітів про свою “діяльність”… Continue Reading »

скільки можна ждати???
ну кому не приходила до макітри така простенька і вездесуща мислЯ? от і не кажіть потім шо валерій петрович не такий самий громадянин як усі решта - який прагне зробити небо над нашими потилицями блакитним, безкраїм і, головне, - мирним.

в той час як тєрор десь затаївся і вів перманентну психічно-моральну війну з бійцями антитєрорестичного підрозділу - сіючи посеред хлопців зневіру, відчуття власної бездіяльності; а подекуди і того гірше - німе запитання “нашо це все треба?”, яке ніхто не насмілився перетворити на вербальне - але яке вже цілком явно світилося вже на обличчях усіх, окрім діда митра.
той сидів собі, палив самосад і просто робив шо скажуть.
скажуть десь ночами ходити з рушницею через плече - піде і буде ходити; скажуть сидіти і ждати подальших розпоряджень - буде сидіти і ждати..
чи то він знав шось таке, чого не знали і не розуміли інші, чи то просто характер мав настільки видатний - але тепер ось, наприклад, мусів відкласти убік рушницю і озброїтися ножицями, клеєм “пва”, лінійкою, калькулятором, а також - шкарабайкою кольорових фльомастєрів.

валерій петрович, з одного боку, почав спочатку з подивом і недовірою до своїх відчуттів помічати не таке вже й чітке та негайне виконання своїх наказів - потім же стикнувся з очевидним несерйозним і недбалим ставленням до виконання своїх службових обов’язків бійцями підрозділу;
з іншого ж боку - вже й сам мало-помалу почав піддаватися загальним неконструктивним настроям, а пляшка допомогти толком і не могла - мусів розриватися між бажанням полікувати душу та необхідністю стояти на чолі антитерорестичного руху в реґіоні (шо між собою було, на жаль, абсолютно несумісним). Continue Reading »

…. рекомендує неперевершений Чарлі Чаплін:)

це - один із найулюбленіших моїх моментів у його творчості. як на мене - дуже актуальний, і не менш символічний… раджу подумати над цим!

(весь епізод можна подивитися тут)

*****************************
*****************************

За підтримки:

Пропонують організувати свій власний бізнес - реселлинг хостинга. Кому до цього душа лежить - можна зайнятися..
Кому на заробітки? - тут сухая штукатурка єсть, можна прикупити і взяти з собою!
Шось продаєте? Купуєте? Бартер? Хоч як - а объявления г минск стане в нагоді!

“еволюція, - думав собі валерій петрович, - штука странна. і не без юмора. але з іншого боку - то є і не зовсім так, чи то й взагалі зовсім не так…… так! - скомандував він сам собі коли помітив шо думки почали входити в явний конфлікт із прямими службовими обов’язками. - відставити ці провокаційні мислі!”
на підтвердження свого “відставити” рвучко випростався на повний зріст, перевірив патронташ, пасок, і - чи заправлені шнурівки в черевики.
побачив шо все гаразд - і дозволив собі трошки розслабитися.

і все ж еволюція - цікава штука. хоч і странна:)
от тиждень тому організували Службу та антитерорестичного підрозділу, і думали шо всьо шито-крито: бери лиш і борися з тероризмом (в масштабах району, звісно ж, і сусідніх реґіонів - з якими було укладено відповідну угоду про співпрацю в цій сфері); якого тепер і в принципі бути не дуже-то й може, бо ж знають тєрорісти! - так просто тепер робити свої чорні справи під покровом ночі не вийде: бо дехто в цей холодний дощовитий час не спить - а дбає про національну безпеку. і - готовий в будь-який момент дати відсіч ворогові!
але от перше чергування, друге, третє… прахтіка, знаєте, вносить свої корективи: отут зібралися на нараду і вирішили раціоналізувати графік тренувань, а наступного дня ефективніше розподілили обов’язки між бійцями;
і так потрошки-потрошки мали змогу переконатися на власному досвіді, шо з самого початку - не так вже й гладенько все було зорганізовано; і невідомо ще чим скінчився би смертний двобій між темними силами і хлопцями валерія петровича в той непевний час становлення і зростання служби загалом і підрозділу зокрема.

зовсім інша справа - тепер! кожен знає свої обов’язки і навчений бездоганно їх виконувати; хлопці втягнулися в бойовий режим повної готовності…
Continue Reading »

Ото знову згадалося дитинство - і (як невід’ємний атрибут) всякі фільми про каратістів:)
Лазав тут по торенті в розділі “шукаю фільми” і дивіться на який колоріт натрапив:

Азиацкий фильм про безрукого и безногого (типа Шаолинь)

це назва топіку така:)
далі - розшифровка:

Азиацкий фильм про безрукого и безногого (типа Шаолинь) - Боевые искусства, боевик, и т.д. Короче из разряда фильмов про Брюса Ли

і єдина відповідь:

Это не тот ли, который в начале 90-х в видео-салонах показывали? Я его помню под названием “Мастера единоборств-инвалиды“.
Тоже ищу…

нє ну.. не знаю як хто - а мене капець то всьо поперло:) мастєра-інваліди!:))))))))) тоже іщу!:)))))))

ціла епоха була…
до речі в рамках якої у мене в першу чергу згадується саме “Хон Гіль Дон” - то про каратіста шо через дерева штрикав і усіх міг побити (а ще знав де вдарити так шо людина заклякала на місці).

та шо там казати! того часу на такі фільми до сільського клюбу ходили - при чому визначеного часу показу не було: приходь увечері, а там як “пльонку привезуть” - так зразу і почнеться.
а “пльонку” возив зіл такий вроді, з будкою:) з райцентру:)
велика подія на селі була!
показували також індійські фільми - але на них хлопці не ходили. бо то “бабське” кіно, та ще й “мура повна”:)

а так - серйозні дебати велися!
але в основних моментах сходилися усі точки зору:
1. чак норріс кручє за джекі чана, але дежкі чан - смішніший
2. брюс лі - самий крутий:) Continue Reading »

спочатку придбали комп’ютера, потім кожному по мобільніку (з фотоапаратом!), а потім навіть черевики на шнурівках замість звичних кірзаків (ніхто не міг сказати чим то краще, але виглядало якось по-новому; та й в тєлєвізорі завжди моцні хлопці не в чоботях, а саме в черевиках…); ну і пішло-поїхало: старий будівельний вагончік (шо кілька років перед тим успішно експлуатувався як комерційний кійоск), темні “дзеркальні” окуляри із блискучою золотистою оправою - і навіть автомобіль! старий-добрий москвіч-412.

годі й казати: технічне переоснащення та модернізація міжрегіонального антітєрорестичного підрозділу було в самому розпалі!

усе почалося, мабуть, з того, шо голова райдержадміністрації в дєцтві (та й тепер також) страшенно любив дивитися усяке отаке кіно, і всьо думав собі: от би тут шось таке організувати - моцне і шоби було точно так само як там!
давно тобто прикидав собі як таке оформити - і все то часу не хватало, то ще шось..
а тут - як на замовлення! (дехто навіть досі вважає, шо то було його рук справа - така собі провокація шоби сказати “от! тєрорісти є - а боротися з ними нема кому!”) - тракторіст із сусіднього з райцентром села забарікадірував входа до сільради здоровенним грейдером і висунув ряд політичних та економічних вимог.
міліція, як то водиться, виявилася абсолютно безсилою: допомогло лише свіже морозне повітря і досить відчутна абсистенція шо напала зненацька на тєроріста і таким чином врятувала від вірної загибелі масу народу (про національне багатство годі й казати).

отут валерій петрович і розвернув свою пропагандистську кампанію: як це так! - сказав він в ексклюзивному інтерв’ю районній газеті, - враг не дрємлєт! сьогодні сільрада, а завтра шо - райдержадміністрація?
Continue Reading »

пішов якось молодий парубок до клюбу на діскотєку. убрався як си належить, кірзаки до блєску начистив, нігті порізав, волосся смальцем намастив..
пройшов лісом метрів чотириста (а то до клюбу ще далеееко було сунути глухими зарослями) - а з корчів бац! і кабан на нього - здоровенний такий, очі блищать, зуби кльоцають, а з-під копит аж іскри бризкають!
довго не думав - а бо шо тут ще думати? - і гайда драпати лісом направці.
і через колючі корчі продирався, і через глибочезні рови перештрикував, і подряпався увесь - а той не відстає! дихає мало не межи лопаткИ - навіть огледітися страшно, не то шо спинитися віддихатись..

як повернувся до хати під ранок - одного чобота нема, на іншому підошва відлЕтіла, сподні усі на катрани, вочі вітрєщєні, руки трусясе…
- ого, внучку, файно запарубкував, - бабця (постійно встає спозаранку ні світ ні зоря) на оборі стрічає. старенька була - але виділа ще дай боже: могла розгледіти шо там на іншому кінці села хто-шо-з ким там мутять. ади як з колгоспу хтось буряки тирив - то з такої відстані запасла шо інший, може, і через потужну оптіку не розгледів би. - а шо, субота вже? - чогось надумала поцікавитись бабуля.
- нє, не субота, - запевнив парубок. - кабана стрів у лісі, - пояснив він, хоч воно якось не дуже послідовно виглядало.

- кабана? - здивувалася бабця вже сама до себе, бо той встиг утікти до стодолі самопального душа приймати. - кіко живу в цих краях - ніколи тута кабанів не було..

і дійсно - звідкіля кабани візьмуться в насадженій лісосмузі?
….

до клюбу більше не ходив. Continue Reading »

у неї в дзеркалі завівся привид.
можливо - дикий, можливо - вихований; але те, що непроханий - однозначно.

от уявіть собі: старе-добре дзеркало, користуєтеся ним уже багато років; можна навіть сказати - довіряєте усі свої таємниці, і, що головне, - абсолютно переконані в тому, шо достеменно знаєте з ким маєте справу.
така собі неоголошена угода: воно, дзеркало, чесно і правдиво відображає усе довкола, а ви - ви просто йому довіряєте і не втручаєтеся в його, можливо, якісь там приватні справи. бо вони вас просто не обходять!

це сталося пізньої ночі.
вона підвелася з ліжка і чомусь одразу подумала на дзеркало - шо з ним шось не так. світла вмикати не стала, просто заглянула в нього з розрахунком побачити місячне сяйво, шо линуло з вікна до кімнати - а там якись силует нахабно його затуляв; ну не те щоби повністю затуляв - але фонив як мінімум.
придивилася - точно якась фігурка.. віддалено нагадує людську, і відображенням фіранок бути не може бо ніяких фіранок на вікні немає.
зацікавилася.
так-так, не злякалася - а саме зацікавилася, бо чогось страшного там абсолютно не відчувалося.
увімкнула світло - силует в дзеркалі став більш якимось тьмяним, але від того аж ніяк не менш “реальним” (якшо можна так сказати…).

як завжди - вирішила заждати: ану до завтра само пройде? і дійсно - навіщо лишній раз за шось переживати коли вже завтра воно може стати зовсім неактуальним.
лягла до ліжка і на диво швидко заснула; спала без снів. Continue Reading »