Безlimitні нотатки

нещодавно громадськість містечка сколихнула надзвичайна для цих країв подія;
з приводу чого бургомістр вимушений був перервати свою щоденну трапезу в ресторанчику близ ратуші, а поліцмейстер навіть покинув власного кабінета (в робочий час!), залишивши на столі так і не дочитану місцеву газету.
містечко завмерло!
усі служби припинили свою діяльність, затишні магазинчики зачинилися на переоблік, перехожі позабували куди прямують - і усі-усі-усі зібралися на центральній пляці.

тому що саме там кілька годин тому буквально нізвідки з’явився невідомий.
в подальшому навіть знайшлося чимало свідків, які ревно стверджували, що на власні очі бачили як той з’явився прямо з повітря; а дехто навіть пригадував найдрібніші подробиці - як “спочатку ніби напівпрозоре марево - а потім матеріялізувалося в незвичайного чоловіка”, який, з’явившись нізвідки, смачно чихнув у велику білу хустину з вишитим в куточку візерунком, відкрив здоровенну паразольку з закрученою дерев’яною лакованою ручкою - і знай собі примостив її собі над головою;
деколи відхиляючи її назад та прискіпливо вдивляючись в абсолютно безхмарне небо.

звісно, ніхто не насмілився б відкрито ставити під сумнів слова поважних міщан - але де-не-де усе ж можна було побачити на обличчях певні сумніви з цього приводу.. ні-ні, ніхто навіть і не подумав би, що люди можуть щось вигадувати - але припустити “бажане за дійсне” було б цілком логічним.

абияк - справа була вкрай резонансною, адже востаннє появу людини не місцевого походження було зафіксовано ще двадцять вісім років тому (про що в той же день повідомив кореспондентам місцевої газети декан історичного факультету муніципального університету - шановний професор Маркіянович), тож не можна було дорікати людям нехтуванням своїми службовими обов’язками;
тай дорікати не було кому: усі були там:) Continue Reading »

пішов на єбей добро купувати.
розраховуватись, відповідно чим? правильно, пейпалом (палка в народі, або ПП)

як купувати на єбеї і чим то файно - хм.. якраз десь на днях зустрічав і не помню де… там ще купували шось дешевеньке, на менше доллара вроді (плюс доставка 4 чи 5 зелених…) - і було гарно розписано. от пам’ять:(

але тут не про то.
отже, пішов на єбей, знайшов шо хочеш купити, в режимі аукціона робиш ставки, виграєш - шо далі?
далі - момент істини: нада той рахунок ОПЛАТИТИ, через вже згадану палку.

до цього часу я там уже, звісно, був зареєстрований, платіжну картку вже прикріпив і підтвердив (тим чотиризначним кодом - хто в тємі то знає), тобто все ок: картка за мною закріплена, я в системі єсть.

оплатити взагалі нескладно: прямо на сторінці свого лоту тиснеш “оплатити”, і там просто “далі, далі, далі” і де треба свій пароль від пейпала вводиш і всьо.

і тут буває ВЕЛИКЕ западло….

взагалі-то початково палка вроді хотіла оплатити - але, як виявилося в подальшому, оплатити я намагався о 16:30, а нестаюча сума коштів дійшла до мого рахунка лиш о 16:33…..
тобто на момент здійснення платежу там просто не вистачало грошей.
і отут я не знаю: чи якби вистачало - все одно не провело б платіж, чи таки провело б…

але як би там не було - звоню за номером шо на картці (8 800…), підтримка банку-емітента: кажу - так і так, лот єбея оплатити хочу через палку - в чому біда?
а там обрадували - виявляється, для платежів через інтернет банки як правило накладають певні ліміти, виключно в рамках турботи за клієнта.
каже - перед тим як оплачувати, ви до нас сюди звоніть і ми ліміт зніматимемо. воно, каже, і так деколи пропускає, а деколи зарізує - тобто це на рівні банка.

ок, ліміт зняв, НА РАХУНКУ ВЖЕ ПОВНА СУМА, достатня для платежу.
ту саму послідовність проходиш - видає:

Your request could not be processed at this time
Sorry, you’ve hit a speed bump!
We’re pretty busy right now, but please try again.

а на “but please try again” - лінк.
тисну того лінка - знов все спочатку. лиш в кінці інше:

You have reached a limit on your ability to send money. Please link and confirm a debit or credit card to lift this limit.

опа, це вже цікаво, нє? який саме ліміт: на кількість спроб переказу чи на суму переказу? - а ніхто не знає:)
в саппорт улетіло два листа - шо в чорну діру: ні слуху ні духу. Continue Reading »

далі пішло легше: хлопець приходив вчасно, ішов, як правило, теж - частенько, правда, доводилося працювати і в неробочий час; правда, якось воно було не напряжно: чи то робота подобалася, чи то умови так гарно підходили - але навіть перед собою скаржитися ніколи не хотілося.
ну й, звісно, по грошах.. придбав собі кілька непоганих зразків досягнень сучасного айті-прому, сноуборда, дрібничок різних.. ї
одяг, знову ж, якось непомітно почав ставати поелементно все більш якіснішим (і, відповідно, дорожчим), з’явився навіть певний вибір з-поміж різних комбінацій предметів туалету.

некваплячись додавав до “бази даних” (комп’ютеризованої!) нові документи, плюс - бігав з різними дорученнями: то шось передати, то кудись зателефонувати, то бути там-то і там-то рівно о дев’ятнадцятій нуль-дві, подивитися ліворуч - і піти прямо не оглядаючись.
відповідно, певна частина роботи була не зовсім зрозумілою.

і при цьому чоловічок незмінно фіксував абсолютну точність виконання навіть найбезглуздіших вказівок - якість, без сумнівів, цінну як для такої тонкої справи.
як не крути, а розмова назрівала, і уникнути її ніяк не вдалося б.
тому чоловічок сам її розпочав.

макс саме з’явився на робочому місці - а чоловічок (шо бувало вкрай рідко) був уже тут:
- гарна весна видалася, правда?
- ну коли як..
- а як весна гарна - так і замовлень менше.. закономірно! восени - більше роботи, навесні - менше:) до речі, не здогадалися чим ми займаємось? Continue Reading »

- я усе ж не розумію, - продовжував чоловічок звертаючись до свого нового співробітника (і, до речі, - по великому секрету - єдиного), - чому ж не можна занести оте все до комп’ютера прямо так як є?
- це як - як є?
- ну отак як тут, - підхопив верхнього папірця з досить великої кіпи чоловічок і показав максові невнятні символи, шо рясно розташувалися по усій поверхні паперового елемента бази даних.
- а якось, може, в інші символи перенести? розшифрувати якось може?
- в жодному разі! - запротестував чоловічок. - обов’язково має бути точнісінько так як тут, і ніяк інакше. і ще - дуже важливо зберегти каталогізацію за розділами та часом. хіба це неможливо зробити?
- чого ж неможливо.. можливо - але тут треба ще штуку одну докупити..
- а сам комп’ютер того не може?
- боюсь шо не може: бачите, нема куди папірця запхати шоб він зчитав інформацію..
- упевнені? - із сумнівом подивився чоловічок на купленого за немаленькі гроші ноута - ану може десь там таки є шпаринка шо хлопець не помітив може..
- абсолютно! та й то недорого зовсім. сканер зветься.
- а як купимо цього.. сканера - шо далі? - поцікавився шеф
- а далі все просто: сканую усе підряд і позначаю теґами, мітками тобто, чи розділами. і потім можна буде шукати усе шо вас цікавить серед цього за будь-яким із них, а чи навіть і за кількома зразу. по-моєму, зручно?

- от, - лиш простягнув чоловічок комп’ютерщикові конверта з грошима. - за годину справишся? решту, само собою, повернеш. - і кивнув на двері, мовляв, іди - і за годину без сканера не повертайся

а за годину хлопець встиг і сканера придбати (тут прямо за рогом контора одна була), і ще й парком трошки прогулятися: погода стояла гарна, а настрій був якраз відповідний. Continue Reading »

перед столом стояв, переминаючись з ноги на ногу, патлатий тінейджер. принаймні, з вигляду - патлатий тінейджер, а так то стверджував, шо має диплом магістра з якоїсь-там незрозумілої спеціальності де в назві було “інженерія” чи ще шось подібне.
- а-а, фізфак, - зрозумів чоловічок. - десь так?
- десь так, - не став сперечатися тінейджер.
і, судячи з вигляду, той сам не надто добре тямив який же там факультет він закінчив і де той вуз знаходиться.

- от, - дістав чоловічок ноута і поклав перед кандидатом на позавчора вигадану посаду “комп’ютерщик+” (”+” тут означав, шо комп’ютерщик при потребі буде виконувати і будь-яку іншу роботу).
в того яскраво-червоні очі іще більше пояскравішали і почервоніли, а пальці самі по собі потягнулися до чогось звичного і рідного - до клави тобто.
- ну-ну, - в останній момент забрав техніку чоловічок і запхав до шухляди в своєму столі. - дам як на роботу прийму, - пояснив він.

тінейджер виглядав дещо розгублено, але, зрештою, спромігся позапихувати неслухняні руки до кишень і більш-менш чітко сфокусувати погляд на потенційному роботодавцеві.
- отже, максим петрович. - вичитав чоловічок на дипломі шо його якраз крутив в кругленьких пальчиках. - чого хочете працювати саме в нашій компанії? - задав він підступне запитання
- от мама.. побачила об’яву в газеті - та й післала.. - пояснив претендент
- ага.. дисциплінованість.. - дістав чоловічок пожмаканого листочка і напроти слова “дисциплінованість” поставив невеличку галочку. - п’єте? палите?
- п’ю, - чесно зізнався дисциплінований тінейджер. - і курю.
- ага.. прекрасно, прекрасно.. - вже зібрався було поставити відповідні галочки чоловічок, та таких чеснот серед пунктів на листочку не знайшов. обернув його навіть іншим боком, подивився і там - теж не було. - ну що ж, - продовжив він. - на комп’ютері, я так розумію, працювати вмієте? Continue Reading »

як і було обіцяно, новий клієнт з’явився наступного дня - рівно о десятій нуль-нуль. зайшов до кабінету, дістав конверта із грошима і поклав його на краєчок столу, за яким саме розташувався на своєму м’якому кріслі чоловічок і намагався розібратися із ноут-буком.
справа в тому, шо вирішив чомусь ніби треба обов’язково якось осучаснити процес - комп’ютеризація і все таке. пішов до магазину, придбав (скоріш за все) якись неліквід шо йому неважко було впарити (менеджери здалеку таких клієнтів чують) - і роздивлявся тепер чорний екран з мигаючим на ньому курсором, перед яким ще було шось написано не по-нашому.

пробував навіть набрати “start” і натискати “ентер” - не допомагало:(

а ще було незрозуміло куди в нього тикати папір коли треба буде шось надрукувати…
турбот, короче, вистачало.

- я не вчасно? - поцікавився клієнт
- ні-ні, ну шо ви, - запевнив чоловічок. - клієнт не може бути невчасним:)
- дивились? - кивнув приречений на папірця шо він його учора залишав чоловічкові і який тепер валявся зіжмаканий позаду новенького комп’ютера.
- так-так, звичайно.. - забігав чоловічок очима в пошуках аркуша; закрив ноутбука, дістав списка і швиденько пробігся по ньому очима. - звичайно, - додав він уже упевненіше, - і у мене виник до вас ряд запитань..

- там шось незрозуміло?
- ні-ні, якраз усе зрозуміло..
- шось неправильно?
- ну чому ж.. дуже навіть правильно. все продумано, розписано.. але..
- але шо? Continue Reading »

мужичок стояв посеред спальнорайонного болота і дивився, на перший погляд, в небо - високо задерши голову.
в правиці він стискав зіжмаканого папірця, з яким періодично шось звіряв. але дивився він не в небо, а на дахи прилеглих висоток, а звіряв із папірцем адреси - бо це був той самий рекомендований список, узгоджений кілька днів тому.

вроді все сходилося: нумер 273-дріб-два-дріб-”ве”; дев’ять поверхів, код на дверях двісті сорок дев’ять, на дах доступ вільний…

“цікаво, - оглянувся довкола мужичок. - хто має зробити “цейво”? і коли?”
вже другий день ходив адресами, блукав такими глухими райончиками про існування яких нормальна людина і не підозрює - і все думав над тим як же воно має відбутися і хто ж із цих перехожих не якись там вася чи володя з такої-то квартири, шо суне після роботи до хати - а співробітник тої самої контори, який і має зробити “цейво”.
чи то вони добре маскувалися і геть не виділялися посеред натовпу, чи то вони тусувалися десь далеко - так, шо мужичок їх просто не бачив?

підійшов до дверей, натис на кнопки кодового замка, подивився на засраного ліфта - і вирішив піти пішки нагору.
“може, цього разу все і станеться?” - розмірковував він.
інстинктивно завмер, прислухався - та ні, вроді ніхто за ним не підіймався сходами..

на даху було просторо:) довкола навіть краєвид який-не-який проглядався: он там десь дерево поміж будинків причаїлося, он десь майже за лінією обрію синіло шось - мабуть, річка текла, чи то озеро якесь було.
підійшов до краєчку, вниз глянув - асфальт один потрісканий і нічого більше:) ну і ще бордюри покривлені.
Continue Reading »

церемонія була вкрай простою, а події такими стрімкими - шо клієнт і наречений одночасно нічого, бідний, і не второпав.
якби тепер хтось попросив його переповісти події його життя протягом останніх двох годин - він би, мабуть, бідний впав у глибоку депресію: бо стільки всього, а він лиш і зрозумів те, шо “вроді як одружився”.

наречена, як тепер вже помітив мужичок, була десь між середнім і пенсійним віком; рухалася і розмовляла так само швидко як і чоловічок (за обома тепер не встигав) - і, судячи з усього, ці двоє добре і давно знають одне одного.
- вінчатися цього разу не хош? - запитався ще перед весіллям чоловічок в неї. - а то вічно якось так.. нє?
- та нє, може якось іншим разом:) - відмовилася щаслива наречена.

- як вам майбутня дружина? - переключився чоловічок на клієнта. - правда, чарівна? знаєте, вона щоразу як виходить заміж то чудово виглядає - але сьогодні, повірте, навіть краще, ніж зазвичай:) вам явно щастить! паспорт маєте при собі? прекрасно, прекрасно… бо, знаєте, в РАГСі то черги, то ще шось.. коли не прийдеш - постійно усе дорожче, ніж минулого разу:(
але ви не переживайте, - заспокоїв молодого чоловічок. - усе оплачено:) так би мовити, ол інклюдед! за рахунок фірми - якшо по-нашому, - по-змовницькому підморгнув він.

- оу, знову ви! - зраділа жіночка з РАГСу, - ждали-ждали, як це не ждали! - запевнила вона чоловічка у відповідь на його, мовляв, не ждали? - вам завжди раді:) ви ж знаєте! постійним клієнтам - знижки;) - настала її черга по-змовницькому підморгувати.
- вам усю церемонію, чи як завжди - пошвидше?
- ви як? - чоловічок до нареченого.
той, бідний, знову нічого не второпав і лиш невизначено знизав плечима.
- я так і знав:) - одразу ж інтерпритував цей жест на свою користь чоловічок. - давайте так би поскорше, - до жіночки з РАГСу.

- ну а якшо поскорше, - діловито узяла та якогось журнала, - то розпишіться тут і тут. тобто ви (вказує на нареченого) - отут, а ви (на наречену) - самі вже знаєте де:) Continue Reading »

- то я вже.. цейво? - якось ніяково поцікавився вже практично оформлений юридично клієнт..
- шо ви? шо цейво? - відірвався чоловічок від якихось паперів, по яких він рвучко водив туди-сюди дорогою кульковою ручкою.
- ну я вже.. мене вже цейво? прямо зараз?
- ну от! - засмутився чоловічок, - стільки всякого читали по темі - і такі слова вживаєте( “цейво!”, - перекривив він співрозмовника. - ні, шановний, ще не “цейво”. думаєте, воно так просто і швидко? смію нагадати вам, шо ми ніякі не аматори, ми вже на ринку відповідних специфічних послух більш як десять років! і до кожного замовлення ставимося виключно відповідально, - повчально вказав він пухкеньким пальчиком десь у бік потрісканої стелі. - тому ніяких “прямо зараз” нема і бути не може. ще стільки справ попереду! знаєте - мені здається, ви явно недооцінюєте нашу роботу:( в той час як процес це тривали, виключно складний і такий, шо вимагає абсолютної точності: специфіка така, самі мали б уже розуміти…

- то я.. піду?
- ну.. так, звісно підете:) не ночувати ж вам тут? підете дододому, вип’єте чаю, подивитеся телевізор, посидете в інтернеті.. що? не маєте інтернету? ну то й краще для вас:)
- а коли.. коли ви зі мною зв’яжетеся? чи коли мені прийти? як воно взагалі має відбуватися, є якась процедура?

- звичайно шо є! - обурився чоловічок. - втім, вибачте: моя провина. раз ви задаєте такі запитання - слід задуматися над тим, чому вам і так це усе не ясно в результаті нашої з вами співпраці, - тут же і заспокоївся він. - отже, відбувається усе так: ви повертаєтеся додому, і живете собі точнісінько так само як і жили раніше.
ми ж, зі свого боку, активно займаємося вашою справою: пропрацьовуємо усі варіанти, вишукуючи оптимальний, складаємо докладний план з розбивкою в часі, призначаємо відповідальних виконавців, займаємось матеріяльним забезпеченням справи; крім того, купа юридичних моментів. а найскладніше - післяопераційний супровід! Continue Reading »